Можна поговорити про одні з найсильніших команд Європи останніх років «Ліверпулі» і «Манчестер Сіті». У Клоппа є Мане, Фірміно, Салах, ван Дейк і Аліссон, але всі розуміють, на кому тримається вся конструкція і чиї ідеї футболісти втілюють на полі. Клопп – головна зірка цього «Ліверпуля». З «Манчестер Сіті» все ще більш очевидно. Так, є Стерлінг і Сільва, але показово, що, коли ван Дейка визнавали найкращим гравцем за версією УЄФА, в символічну збірну не увійшов жоден гравець чемпіона АПЛ «Сіті». Гвардіола – автор цього проекту і по його волі Стерлінга, Де Брейне (та кого завгодно) з легкістю виставлять на трансфер.

Схожий авторитет був у Конте в «Ювентусі» до приходу Роналду. У Гвардіоли в «Барселоні», у Моурінью в «Порту» і «Челсі», у Фергюсона в «МЮ». У всіх великих командах останнього десятиліття тренер визначав все. На противагу є сучасні «Барселона» і «Реал». У Каталонії править Мессі, і з часів Пепа ця команда лише раз виблискувала (в 2015-му) – і то блиск швидко зник, коли в Париж поїхав один з основних гравців тріо атаки, яке в золотому сезоні Енріке наче грало окремо від всієї команди. З тих пір – темні часи, нехай і освітлені геніальністю Мессі.

Тепер Мадрид. Тут навіть місцеві вболівальники швидко стали сумніватися в талантах Зідана після трансфера Роналду. Незважаючи на величезний авторитет Зізу, в клубі є Перес, а на полі – Рамос, Марсело, Бензема, Модріч, Кроос та інші ветерани, з якими в останнє десятиліття асоціюється клуб. При всьому бажанні, назвати Зідана головним людиною в клубі ніяк вийде.

Занадто багато прикладів, щоб вивести формулу успіху в сучасних реаліях, коли в футболі вирішують не зірки і фізика, а злагоджена робота команди, свіжі думки тренера і прогресивні методики підготовки. При цьому платити відступні за потрібного тренера – до сих пір дуже рідкісна практика. Найбільше грошей в історії отримав «Порту» в 2011-му, взявши з «Челсі» 15 млн євро за Андре Віллаш-Боаша. Смішні гроші за нинішніми мірками, коли за футболістів «на лавку» топ-клуби легко віддають по 30-40 млн.

Найкраще недооцінку важливості тренера ілюструє останній приклад «Баварії». У сезоні 2017/18 після вересневого звільнення Анчелотті командою керував вічний рятівник «Баварії» Юпп Хайнкесс. І поки мюнхенці в черговий раз захоплювалися тренером, нахабний «Лейпциг» оголосив про підписання угоди з Юліаном Нагельсманном, найперспективнішим тренером країни. Притому дав йому ще рік, щоб закінчити всі справи в «Хоффенхаймі». «Баварія» ж влітку взяла Ніко Ковача, хоча всі знали про те, що головним кандидатом на пост головного тренера клуб розглядав як раз Нагельсманна.

Що вийшло з того, що «Баварія» недостатньо зосередилася на пошуку нового головного тренера, ви бачите зараз: «Лейпциг» виходить на новий рівень, а Мюнхен, кусає лікті і відстає в турнірній таблиці. Ще раз: це історія не про те, як «Баварії» не пощастило з тренером, а просто очевидний приклад того, коли у топ-клубу були вплив, зв’язки, гроші і влада, щоб підписати молодого тренера з проривними методиками і планом розвитку, але в клубі були більше зосереджені на тому, щоб забрати з «Шальке» вільним агентом Леона Горецку.

Часи змінюються. Раніше трофеї поодинці міг приносити Дієго Марадона і 10 середніх гравців, або 11 колод, готових носитися як електрички 90-120 хвилин і боротися за кожен м’яч. Зараз же виграють ті команди, головними зірками в яких є головні тренери. Гвардіола і Клопп – живі приклади того, що топ-клуби повинні віддавати десятки мільйонів євро за правильних тренерів зі своїми ідеями, а не за щойно засяявших футболістів.