Суперечки щодо того, чи заслужено Мессі, Роналду, Модріч чи хто-небудь ще взяв «Золотий м’яч» – нормальна ситуація. Але найчастіше нагороду найкращому футболісту світу вручають заслужено. А ось символічні збірні (або топ-10, як в цьому році) часто перетворюються на чистий фарс. Причина в системі голосування, в якій журналісти часто не можуть абстрагуватися від географічного розташування. Наочний приклад – приз Салаха за кращий гол року в сезоні 2016/17. Гарний гол, але нічого надприродного в ньому немає. У порівнянні з голами Роналду «Ювентусу» або Бейла «Ліверпулю» у фіналі Ліги чемпіонів.
Як виявилося, Салах переміг, тому що весь арабський світ голосував за єгиптянина. Цього року сталося приблизно те ж саме. У 10 кращих з тих самих причин потрапив алжирець Ріяд Марез. Також в список включили Бернарда Сілву, який дійсно провів класний сезон. А ось головну зірку «Ман Сіті» минулого сезону Рахіма Стерлінга проігнорували – і це дика несправедливість.
Коли в минулому році жоден гравець «Манчестер Сіті» не потрапив в символічну збірну УЄФА, в соцмережах прокотилася хвиля обурення. Обурювався навіть Гвардіола. Але Пеп частково сам винен в цьому: в його команді головна зірка – він сам, а гравці більш-менш рівноцінно розподіляють обов’язки між собою. Але Рахім Стерлінг – виняток. З урахуванням пропуску Кевіном Де Брейне більшої частини минулого сезону саме він був головною людиною на полі. Найяскравішим, найрезультативнішим і завжди креативним. У цьому сезоні в 21 матчі він набрав 11 + 8 по гол + пас, більше, ніж Мане, Салах, Мессі і Роналду. Рахім – головна зірка збірної Англії. Але при цьому він не потрапив навіть у топ-10 рейтингу «ЗМ». Але щоб оцінити прогрес і роль Стерлінга в «Ман Сіті», потрібно копнути трохи глибше і згадати, з чого все починалося.
Коли в 19 років Стерлінг почав грати в основі «Ліверпуля», вже було видно, що це гравець з фантастичними задатками. Залежно від ситуації Брендан Роджерс використовував його як вінгера, плеймейкера або навіть як ложну дев’ятку. У Стерлінга були швидкість, дриблінг, ігрове мислення і універсалізм. Перехід Рахіма в «Сіті» дуже боляче вдарив по команді та вболівальникам, які до сих пір освистують вихованця клубу кожен раз, коли він торкається м’яча на «Енфілді».
Період роботи Стерлінга в Манчестері при Мануеле Пеллегріні можна відразу викреслювати: тоді Стерлінга загнали на фланг і змушували постійно пасувати, зменшуючи його фантастичні можливості при грі 1 на 1. Але коли прийшов Гвардіола, все змінилося. Пеп відразу зрозумів, який діамант потрапив до нього в руки і став використовувати Рахіма по максимуму.
Можливо, на адекватному сприйнятті гри Рахіма позначається його репутація. Він перейшов до конкурентів, чим викликав величезний Хейт з боку фанатів «Ліверпуля» і неприйняття на підсвідомому рівні від інших англійських уболівальників. Стерлінга часто освистують в британській пресі як за деяку незграбність в окремих епізодах, так і за розгульне життя на старті кар’єри. Рахім і сам підливає масла в вогонь постійними заявами про расизм та інші пов’язані з дискримінацією моменти.
З точки зору репутації він і правда програє Бернарду Сілві, Мане або Салаху. Проте якщо оцінювати тільки те, що Стерлінг робить на полі – він знаходиться на неймовірному рівні. Поки що не сидить за одним столом з Мессі і Роналду, але точно входить в топ-10 кращих футболістів планети. Приберіть зі складу «Ман Сіті» кого завгодно, і команда продовжить грати на своєму рівні. Гвардіола активно використовує ротацію складу, даючи ігрову практику кожному гравцю. Але Стерлінг – єдиний гравець, якого ця тема не стосується. Без нього Пеп не бачить свою команду на кожній стадії. І це – головний показник крутості Рахіма.